ЮРИДИКА | JURIDICA

РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В СУЧАСНІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ НАУЦІ

О.Ю. Дубинський — 2020-10-28

У статті розглянуто теоретичні основи розуміння терміну «парламентаризм» на основі аналізу його природи і змісту та теоретичних підходів до розуміння парламентаризму таких дослідників, як Ю. Хабермас, П. Хелландер, К. Н. Соко- лов, В.В. Маклаков, А. Д. Керимов, О. Н. Булаков, В. С. Журавський, А. З. Геогріца, В. А. Смолій, В. А. Звірковська та інші. Показано, що становлення та розвиток української державності є нерозривно пов'язаним з ідеєю та практикою парла- ментаризму. Наголошено на тому, що для правової держави необхідне не тільки панування права та правових законів, але й належна правова організація самої системи державної влади, установа різ- них державних органів, чітке визначення їхньої компетенції, місця в системі, харак- теру співвідношення між собою, способів формування, форм діяльності тощо. Пар- ламентаризм проаналізовано як багатоп- ланове явище, що має складну внутрішню структуру, що складається із взаємоза- лежних елементів. При цьому зазначено, що парламентаризм характеризує й орга- нізацію громадського життя, досягнутий рівень забезпечення прав, обов'язків і сво- бод громадян, тобто ступінь демократи- зації суспільства. Вказано, що стосовно сутності та принципів парламентаризму існує досить широкий спектр думок. Зро- блено висновок, що тільки при наявності в органічній єдності таких характеристик і умов, як наявність інституту представ- ницької (законодавчої) влади, сформова- ного на основі вільних виборів за участю політичних партій і суспільства; консти- туційно закріплений принцип поділу влади; панування принципу верховенства права; наявність громадянського суспільства, що характеризується демократизмом і високою політико-правовою культурою громадян, – можна говорити про наяв- ність парламентаризму.

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ СТАНДАРТУ СПРАВЕДЛИВОГО ТА РІВНОГО ПОВОДЖЕННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ПРАВІ

В.І. Любашенко — 2020-10-28

Стаття присвячена розгляду підходів до розуміння та змісту поняття справедли- вого та рівного поводження у сучасному міжнародному інвестиційному праві на основі практики арбітражних трибуналів. Загалом, арбітражна практика виробила три підходи до розуміння стандарту справедливого та рівного поводження: (1) ототожнення стан- дарту справедливого та рівного поводження з мінімальним стандартом поводження; (2) презумпція наявності об’єктивних поло- жень-норм стандарту справедливого та рів- ного поводження; і (3) «плаваючий» або змін- ний характер стандарту справедливого та рівного поводження, який ідентифікується в залежності від конкретних обставин справи. Не існує єдиного розуміння щодо правиль- ності одного чи іншого підходу до розуміння стандарту; вони є алгоритмами кваліфікації порушення стандарту справедливого та рівного поводження в конкретній справі. У той же час, сучасне розуміння цих підходів визнає за стандартом справедливого та рівного поводження динамічний еволюційний характер, який можна охарактеризувати загальною тенденцію щодо розширення можливостей захисту інвестицій за допо- могою міжнародних арбітражних інституцій і балансу між інтересами іноземного інвес- тора та суверенітетом держави, до якої зроблені інвестиції. Окремим новим явищем є розповсюдження дії стандарту справед- ливого та рівного поводження на процесу- альну площину: держава має пропонувати такі судові та адміністративні процедури, за якими права і інтереси інвестора можуть бути адекватно захищені в межах розумного строку. Автор також розглядає головні еле- менти стандарту справедливого та рівного поводження, які є спільними для всіх підходів до розуміння стандарту: (1) процесуальна спра- ведливість; (2) недискримінація; (3) відкри- тість; (4) відсутність відмови у правосудді. Кожен з цих елементів знайшов свій розвиток у нещодавній практиці інвестиційних трибу- налів, тому можна впевнено стверджувати, що найближчим часом саме ці елементи будуть головними аспектами розгляду судо- вих та арбітражних справ щодо стандарту справедливого та рівного поводження.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Д.В. Бараненко — 2020-10-28

У статті досліджені адміністративно-пра- вові засади децентралізації в діяльності центральних органів виконавчої влади. Роз- глянуто та узагальнено теоретико-ме- тодологічну сутність традицій в процесі функціонування публічної влади з урахуванням особливостей науки публічного управління. Проаналізовано та обґрунтовано плідність традицій децентралізації публічної влади України. Констатовано, що врахування тра- дицій публічної влади має вагоме значення для реформування центральних органів виконав- чої влади, оскільки традиції публічної влади закріплюють у суспільній свідомості народу правові норми; зберігають інформацію, є засобом подолання кризи, виконують функ- ції захисту від непродуманих новацій, реалі- зація яких призводить до руйнівних наслідків чинять значний вплив на суспільні настрої та на поточну політико-правову ситуацію. Розкрито термін «децентралізація» та його вплив на вітчизняну управлінську традицію. Подано класифікацію основних форм та видів децентралізації. Розроблено теоретичні під- ходи до ідентифікації європейських і вітчиз- няних традицій децентралізації в діяльності центральних органів виконавчої влади на основі економічних, політичних, адміністра- тивно-територіальних критеріїв, за допомо- гою яких можна визначити ознаки децентра- лізації публічної влади в різних країнах у різні періоди. Визначена традиція децентралізації в Укра- їні, як політико-управлінська спадщина мину- лого щодо побудови системи врядування на засадах самоврядування та самоорганізації й яка підпадає під об’єктивне визначення, збері- гає та модифікує свій зміст при переході до сьогодення. Встановлена наукова періоди- зація процесів децентралізації в Україні, що дозволило визначити конкретно-історичні моделі та організаційні форми, які набувала традиція децентралізації в Україні, виявлено чинники стійкості традиції децентралізації, що обумовлюються не стільки й не тільки часовими параметрами, як ціннісним потен- ціалом, а також особливості прояву процесів децентралізації задані конкретно-історич- ним етапом розвитку суспільства. Запропоновано концепцію вдосконалення сис- теми центральних органів виконавчої влади в Україні на основі традиції децентралізації шляхом розвитку принципу деконцентрації влади у системі публічної влади.

ЩОДО СУЧАСНОГО СТАНУ МУНІЦИПАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

К.В. Головко — 2020-10-28

Наразі в Україні триває розвиток муніци- пального законодавства – правової основи місцевого самоврядування. У статті дово- диться, що, незважаючи на висловлювані в літературі думки, пріоритетним напрямом розвитку муніципального законодавства є його систематизація та приведення у від- повідність з європейськими стандартами, сформульованими в документах органів Ради Європи. Виявлено, що перспективи подальших творчих розвідок у цьому напрямі полягають у необхідності дослідження ефективних форм та видів системати- зації муніципального законодавства Укра- їни. Наразі в Україні триває муніципальна реформа. Її поточний етап передбачає децентралізацію, підвищення громадської активності та водночас – перегляд ролі територіальної громади у здійсненні міс- цевого самоврядування. Одним з проявом цього є очікування на нормативне забезпе- чення об’єднання територіальних громад та заохочення територіальних громад на загальнодержавному і місцевому рівнях до такого об’єднання. Слід зазначити, що у процеси об’єднання територіальних громад ймовірно що найбільш активно залучати- муться територіальні громади сіл та тери- торіальні громади селищ. Що ж до міст, то міські територіальні громади здебільшого менш потребують об’єднання, менш заці- кавлені у ньому – тому що вони є значно крупнішими за кількістю членів територі- альної громади. Невеликі ж територіальні громади сіл та селищ, у разі прийняття відповідного закону, матимуть можливість здійснити добровільне об’єднання та значно укрупнитися. Водночас слід зазначити, що кількість членів територіальної громади міста робить більш вірогідною можливість знайти з-поміж них кваліфікованих фахів- ців-юристів, що є обізнаними з муніципаль- ним законодавством. У селах та селищах ймовірність зустріти таких спеціалістів значно менша. Це актуалізує питання сис- тематизації муніципального законодавства України.

ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Н.В. Мішина — 2020-10-28

The guarantees of local government are the conditions and events that carry the possibility of realization and protection of local government. The guarantees of local government can be classified on various grounds: the territory of action, the essence etc. One of the major classifications of the guarantees of local government is their classification on general and special. The general guarantees of local government are the main conditions for the existence of a democratic society, without which the local government is impossible. The general guarantees of local government are political, economic and cultural. The special guarantees of local government are legal guarantees.

РОЗ’ЯСНЕННЯ УХВАЛ СЛІДЧИХ СУДДІВ: ПРОБЛЕМНІ ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПИТАННЯ

І.В. Гловюк — 2020-10-28

Стаття присвячена дослідженню про- блемних теоретико-прикладних питань роз’яснення ухвал слідчих суддів, виходячи з правової природи таких ухвал. Відмічена непослідовність судової практики щодо вирі- шення цього питання до прийняття відпо- відної постанови ОП ККС ВС. Зазначено, що об’єктом роз’яснення у КПК України визнано судове рішення. Судо- вими рішеннями є, у відповідності до ст. 370 КПК України, вироки, ухвали та постанови. Судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаче- ним статтями 369, 371–374 цього Кодексу (ч. 2 ст. 110 КПК України). Підтримано підхід законодавця щодо визнання ухвал слідчих суддів судовими рішенням, оскільки інших процесуальних рішень, які були б засобом реалізації кримі- нально-процесуальної компетенції слідчого судді, чинний КПК України не передбачає, тому, відповідно, рішення слідчого судді є судовими рішеннями. Аналіз ст. 380 КПК України однозначно вка- зує, що немає обмежень стосовно виду судо- вого рішення, яке може бути роз’яснено, адже будь-яке судове рішення потенційно може бути таким, яке не є незрозумілим для учасника кримінального провадження, а саме це є підставою для його роз’яснення. Ніяких обмежень стосовно роз’яснення судових рішень по видах КПК України не містить. Заборони роз’яснення ухвал слідчих суд- дів КПК України також не містить. Отже, можуть бути роз’яснені й ухвали слідчих суддів. Проте, для удосконалення цього механізму мають бути внесені зміни та доповнення до ст. 380 КПК України, зокрема, прямо передбачено, що можуть бути роз’яс- нені ухвали слідчих суддів, а відповідні ухвали про роз’яснення – оскаржені. Аналіз положень КПК України, практики ККС ВС дозволяє стверджувати, що судові рішення, які постановлені не по суті кри- мінального провадження, зокрема, ухвали слідчих суддів, підлягають роз’ясненню. Для усунення суперечливих тлумачень такої можливості / неможливості, пропонується викласти ст. 380 КПК України у новій редакції.